Два павука в банці: коли Путін остаточно «доїсть» Лукашенка

Невизнаний президент Білорусі Олександр Лукашенко зустрівся в Кремлі з президентом РФ Володимиром Путіним. З перших хвилин офіційної розмови стало зрозуміло, що Мінськ поступово здає позиції на користь «старшого брата».

Ризик для України полягає в тому, що Білорусь — і це простежується в риториці Олександра Лукашенка — лише формально залишається нейтральною суверенною державою, а фактично дуже скоро може виявитися частиною Росії. З усіма наслідками, що випливають з цього. Чому білоруський диктатор опинився в дипломатичному цейтноті і чим це в середньостроковій перспективі загрожує Києву, читайте в матеріалі «Апострофа».

Зустріч «союзників»

Розмова Володимир Путіна і Олександра Лукашенка показав, що Москва поступово дотискає Мінськ в частині економічної інтеграції. Як раніше писав «Апостроф», росіян цікавить взяття під контроль економіки Білорусі за допомогою уніфікації податкових систем. 

«Ми серйозно рухаємоя по союзних програмам. Напевно 26 або 27 програм ми вже погодили на рівні уряду. Трохи залишилося. Дві-три важливі програми економічного характеру, в тому числі, з оподаткування. Ми рухається, але є питання, які треба підсилити. В тому числі оборона і безпека в нашій союзній державі… Ми гідно відповімо тим, хто не розуміє, що в цьому шаленому світі треба бути спокійним», — зазначив Олександр Лукашенко. 

Як «бацька» зазначив в ході бесіди, рішення, ухвалені на зустрічі з Володимиром Путіним, планується остаточно формалізувати на засіданні Вищої держради РФ і РБ восени поточного року. Відповідно, тоді і буде ясно, наскільки глибоко росіянам вдалося «інтегрувати» Білорусь.

Показово, що опальний і нерукопожатний у всьому світі Лукашенко немов звітує перед Путіним за реалізацію спільних програм. У той час як кремлівський лідер обмежувався лише загальними фразами. 

З іншого боку, це не означає, що все йде гладко у Кремля. Москва і Мінськ перед зустріччю по-різному анонсували зміст майбутніх переговорів. У Кремлі повідомляли, що Володимир Путін і Олександр Лукашенко мали намір обговорити «широке коло питань подальшого розвитку російсько-білоруських відносин стратегічного партнерства і союзництва, а також перспективи взаємодії в рамках Союзної держави». 

Анонс білоруської сторони були дещо простіше. За версією адміністрації Олександра Лукашенка він планував поговорити з президентом Путіним про «спільне реагування на актуальні загрози, боротьби з коронавірусів і відновленні транспортного сполучення». Ні слова про Союзну державу… 

Кремлівський розрахунок

Проте, переговори підтвердили: Кремль всіляко користується своєю більш виграшною ситуацією. Володимир Путін розуміє, що Олександр Лукашенко після торішніх «президентських виборів» став більш вразливий для кремлівської експансії. 

Очевидно, для того, щоб поставити Олександра Лукашенка в ще більшу залежність, в хід пішла інформація про замах нібито підготовлюваний проти нього, якого вдалося запобігти за сприяння ФСБ. Мінськ і Москва недвозначно вказали, що за цими «витівками» стоять США.

Володимир Путін під час недавнього послання дорікнув західні уряди за те, що вони не засудили «спробу держперевороту» в Білорусі і «замах» на Олександра Лукашенка. Хоча в цій історії простежується виражений кремлівський слід. До того ж сумнівно, що група вже немолодих чоловіків реально могла влаштувати фізичну ліквідацію президента, посадивши його синів в льох. 

«Інтерес Володимира Путіна полягає в тому, щоб через спецслужби натиснути на Олександра Лукашенка, послабити його не тільки інституційно, а й психологічно. Щоб він боявся, у всьому бачив змову, і думав, що тільки Кремль здатний йому допомогти і підтримати. Одночасно з цим росіяни відсікають Олександру Лукашенку навіть мінімальну можливість для того, щоб намагатися знову загравати із Заходом і лавірувати, як він звик раніше», — зазначив в коментарі «Апострофу» глава Центру прикладних політичних досліджень Пента Володимир Фесенко. 

Капкан для диктатора

Залізні кремлівські обійми явно некомфортні для білоруського диктатора. Він шукає будь-яку можливість для демонстрації власної рукопожатності. 

Днями ЗМІ, лояльні Олександру Лукашенку, з помпою висвітлили його зустріч з українським нардепом від «Слуги народу» Євгеном Шевченком. Хоча заради об’єктивності, для будь-якого глави держави зустріч з рядовим парламентарієм іншої країни — не рівень для ведення протокольної зустрічі. 

«Приємно з вами зустрітися. Виявляється, є ще в Україні люди, які поважають Білорусь… Знаю, що відбувається в моїй рідній Україні. Ви знаєте моє ставлення до України. Не тільки як президента, а й моє особисте ставлення. Тому дуже важлива ця наша зустріч як такий добрий сигнал. Сподіваюся, що це стане добрим сигналом, виходячи з того, що я знаю про вас і вашої позиції щодо українсько-білоруських відносин і взагалі по відношенню до Білорусі», — заявив Олександр Лукашенко. 

Євген Шевченко в боргу не залишився, обдарувавши свого співрозмовника улесливими компліментами. 

«Не просто поважають, а люблять і цінують. Для мене дуже велика честь з вами познайомиться. Давно про це мріяв, правда, щиро», — відповів Євген Шевченко. Причому фразу про те, що зустріч з Лукашенком для нього «честь», народний депутат по ходу рандеву виголосив кілька разів.

«Я думаю, що це (Євген Шевченко — «Апостроф») єдиний депутат, якого Лукашенко зміг знайти і запросити. Кого він ще буде запрошувати на розмову — двірників, охоронців? З українського політикуму, можливо, Медведчук може приїхати або лідер забороненої в Україні Комуністичної партії Петро Симоненко. Ось це союзники Лукашенка в Україні. Я сумніваюся, що ці люди щось вирішують в Україні», — пояснив в ефірі «Апостроф ТВ» білоруський журналіст Валерій Каліновський. 

Але Лукашенка можна зрозуміти. На тлі міжнародного остракізму та невизнання Україною і Заходом торішніх «президентських виборів» він готовий зустрітися хоч з кимось, хто має представницький мандат. 

«У Олександра Лукашенка негативні емоції з приводу міжнародний ізоляції, і він намагається її прорвати. Контакти з більшою частиною сусідів і розвинених держав зараз заморожені. З Україною у нього завжди була специфічні відносини. Якщо для Шевченка цей візит був способом нагадати про себе, то для Лукашенко він мав політичне значення. Йому важливо було показати, що українці хочуть з ним зустрічатися, обговорювати важливі питання. Лукашенко важливо підкреслити, що у нього є авторитет в українському суспільстві і його прихильників можна знайти навіть в партії Володимира Зеленського», — зазначив Володимир Фесенко . 

Лукашенко: інтерес до України

Правда, самого Зеленського Лукашенко захищати не збирається. Більш того: Олександр Лукашенко підтримав Володимира Путіна в тому, що Києву нібито слід обговорювати питання війни на Донбасі «безпосередньо» з кремлівськими маріонетками з ОРДЛО. 

«Мені здається, Володимир Володимирович, що Зеленському пора вже навчитися конкретно дипломатично поводитися», — в по-путінськи хамській манері заявив Олександр Лукашенко. 

При цьому білоруський диктатор має вагомий інтерес в залученні в українські справи, хоча і не показує цього на публіку. Його заяви про те, що Мінськ в будь-який момент може перестати виконувати посередницькі функції, якщо того побажає Київ, варто розглядати виключно як політичне кокетство. 

«Слухайте, ви що вважаєте, що робота Тристоронньої групи — подарунок Лукашенку? Та ні. Тоді попросив президент Порошенко, Путін. Всі погодилися, що так, в Мінську. Це близько і політично вигідно. Забезпечували все, що тільки українці хотіли. Кажуть, є бажання в інше місце перенести. І заради бога. Якщо Україні це вигідно і піде на користь, ми будемо тільки вітати», — заявив Лукашенко, спілкуючись з Шевченком. 

У реальності, Лукашенко в такому перенесенні не зацікавлений. У 2014 році він, завдяки кремлівської агресії, в один момент з «останнього диктатора Європи» перетворився на респектабельного посередника, до якого верхівка ЄС їде на переговори про війну і мир. 

Білоруський диктатор явно не хоче втрачати цей статус, але його нервують заяви українських чиновників, які закликають знайти інший переговорний майданчик. Але тут, схоже, сторони опинилися в патовій ситуації. Імовірність того, що ТКГ змінить точку дислокації, як відзначають експерти, невисока.

«Таке питання виникає на тлі дрейфу Білорусі в бік РФ, але яку ми бачимо альтернативу? Казахстан не зовсім підходить. Туди далеко летіти. Варшава, як пропонував Леонід Кравчук, теж не варіант. Країна перебуває в ЄС і НАТО, і росіяни на це не погодяться. Швеція? Але там сильні антиросійські настрої. Кремль і тут може відмовити. Проти перенесення можуть висловитися німці і французи, адже угоди підписувалися в Мінську. До того ж Білорусь тільки надає площадку для переговорів, яка зручна всім в плані логістики», — зазначив в розмові з «Апострофом» керівник Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов. 

Як можливий варіант — особливо з урахуванням триваючої пандемії коронавірусу — Київ може перевести переговори в онлайн-формат, але все одно рано чи пізно з місцем зустрічей доведеться щось вирішувати. 

Ризикований результат

Олександр Лукашенко — досвідчений і по-справжньому хитрий політик. Він, скоріше за все, розуміє, куди його тягне Кремль, але можливостей для саботажу «інтеграційних процесів» у мінського диктатора практично не залишилося. Білоруське суспільство не сприймає Лукашенка в якості президента. Для Заходу він — вигнанець, з яким якщо і будуть говорити, то тільки через Україну. Конфлікт на Донбасі, посередницькі функції і залучення у внутрішньоукраїнські справи — єдине, що Лукашенко може «продати» Києву, Брюсселю і Москві одночасно. Політичні ресурси всередині власної країни вичерпуються. 

Росіяни це бачать і будуть тиснути, вимагаючи віддати їм під повний контроль економіку Білорусі. Також там займаються активним пресингом Лукашенка, щоб розмістити на постійній основі російські ударні частини. 

«Тут ми бачимо, що Мінськ намагається лавірувати. Він йде на задоволення цього запиту частково. У вигляді відновлення практики спільного патрулювання повітряного простору, як це було в 2013 році. Або через організацію центру бойової підготовки. Але, безумовно, це не той формат, який просуває Росія. Назвемо його умовно «вірменським». Це розгортання російської військової бази на території Білорусі і перепідпорядкування Збройних сил нашої країни Об’єднаному стратегічному командуванню Захід. Або Західному військовому округу Росії», — зазначає білоруський експерт, директор Центру стратегічних і зовнішньополітичних досліджень Арсеній Сивицький. 

Для України де-факто поява російської армії на території Білорусі автоматично означатиме додаткових 1084 км потенційного фронту — саме така протяжність українсько-білоруського кордону. 

Таким чином, після серпня 2020 року Олександр Лукашенко виявився затиснутим між власним народом і Москвою, яка його залякує і шантажує «зовнішніми загрозами». В реальності Москва буде робити все, щоб Лукашенко поступово відходив від влади, поступаючись відвертих кремлівським маріонеткам. Часу і можливостей для збереження власної влади у Лукашенка з кожним днем залишається все менше.